Коронавірусна хвороба 2019 (COVID‑19) — це інфекційне гостре респіраторне захворювання, спричинене новим коронавірусом, від якого постраждало населення понад 200 країн світу. 31 грудня 2019 року до Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) надійшла інформація про зафіксовані випадки пневмонії неясної етіо­логії в місті Ухань, Китай [1]. Згодом ВООЗ повідо­мила, що в зразках, відібраних у хворих пацієнтів, був виявлений новий тип коронавірусу — SARS-CoV-2 (severe acute respiratory syndrome-related coronavirus 2). Враховуючи стрімке поширення цього захворювання, з 30 січня 2020 року ВООЗ оголосила надзвичайну ситуацію, а з 11 берез­ня 2020 року COVID‑19 офіційно було визнано пандемією. Задля обмеження поширення SARS-CoV-2 серед населення багато країн прореагува­ли заходами фізичного дистанціювання, реор­ганізацією систем охорони здоров’я, нормами блокування та планами дій на випадок неперед­бачених ситуацій [2].

Поряд із класичними проявами SARS-CoV-2 — лихоманкою, сухим кашлем і задишкою, в інфіко­ваних хворих виявляють і незвичні симптоми — дерматологічні, шлунково-кишкові, неврологічні та кардіологічні [3].

Наявність супутніх захворювань, таких як хро­нічне обструктивне захворювання легень, серце­во-судинні захворювання (гіпертонічна хвороба, серцева недостатність), хвороби нирок і пору­шення обміну речовин (цукровий діабет, ожирін­ня, метаболічний синдром), є однією з основних причин смертності та тяжкого перебігу у хворих на COVID‑19. Це зумовлено підвищеною пери­феричною гіпоксичною хіміочутливістю, яка є одним з основних механізмів активації симпа­тичної нервової системи при зазначених вище захворюваннях. Є дані, що у 20-40% госпіталізо­ваних хворих із COVID‑19 було виявлено уражен­ня міокарда. Повідомлялось також про випадки синдрому Такоцубо. При цьому виді стресової кардіоміопатії, яка розвивається на тлі активації симпатичної нервової системи, міокард, імовір­но, опосередковано пошкоджується індукованим катехоламінами спазмом судин та/або безпосе­редньою дією катехоламінів на міоцити. Вважа­ється, що вивільнення катехоламінів у відповідь на цитокіновий шторм, метаболічний та емоцій­ний дистрес відіграють певну роль у виникненні синдрому Такоцубо на тлі COVID‑19. Також у до­слідженні, проведеному Wang і співавт. (2020), 7,2% пацієнтів мали або підвищені рівні тропоні­ну, або нові порушення на електрокардіограмі/ ехокардіограмі, що свідчать про пошкодження серця [4, 5].

Натепер перед сучасною медичною спільно­тою, окрім власне захворювання COVID‑19, поста­ла нова проблема — так звана «епоха» постко­відного синдрому, яка є надзвичайно актуальною та потребує подальших досліджень [6].

Керівництво NICE (the National Institute for Clinical Excellence), опубліковане 30 жовтня 2020 року, визначає постковідний синдром як суму ознак та симптомів, що розвиваються під час або після інфекції COVID‑19 та які тривають понад 12 тижнів і не пояснюються альтернатив­ним діагнозом. Це визначення характеризує постковідний синдром як стан, який має сукупність симптомів, що часто перекриваються і можуть змінюватися з часом та впливати на будь-яку сис­тему в організмі [7].

Сьогодні експерти намагаються знайти відпо­віді щодо цього стану. Низка досліджень проде­монстрували те, що лише в 10% людей із COVID‑19 розвивається постковідний синдром, тоді як інші дослідження демонструють набагато більший відсоток — деякі навіть припускають, що до 70% людей відчувають стійкі симптоми. Окрім того, встановлено, що навіть легкий перебіг COVID‑19 може мати досить вагомі симптоми, включаючи виснажливі головні болі, сильну втому й крепатуру в тілі, через які неможливо почуватись комфорт­но. До найпоширеніших симптомів перенесеного COVID‑19 відносять: втому, утруднене дихання, генералізований біль, біль у грудях, психічні роз­лади, нездатність зосередитися та порушення пам’яті, відчуття занепокоєння, втрату смаку та/ або запаху, проблеми зі сном [8].

Згодом NICE видав офіційний протокол із реко­мендаціями щодо виявлення, діагностики та реабілітації пацієнтів із постковідним синдромом. Цей протокол містить рекомендації щодо оцін­ки ключових сфер, серед яких: аналіз пацієнтів з уперше виявленим чи тривалим постковідним синдромом; діагностика та направлення; плану­вання спостереження за цією групою пацієнтів; управління, включаючи самоуправління, підтри­мане самоврядування та реабілітацію; подальше спостереження та моніторинг; організація обслу­говування. Для посилення підтримки пацієнтів із постковідним синдромом розроблено п’ять частин пакета заходів. Пакет заходів передбачає цифрову, інтерактивну та спеціально налашто­вану програму відновлення й реабілітації, роз­роблену експертами для надання реабілітаційної допомоги пацієнтам із постковідним синдромом для забезпечення оптимального та швидкого одужання вдома [9].

Таким чином, на перше місце виходить вивчен­ня патогенезу SARS-CoV-2 на організм людини за­галом та на органи й системи зокрема. Розумін­ня впливу, у свою чергу, допоможе проведенню ефективного лікування та реабілітації пацієнтів із постковідним синдромом. На сьогодні точний ме­ханізм залучення серцево-судинної системи при COVID‑19 ще не зовсім зрозумілий, проте є дані, що клітини, які експресують рецептори ангіотен­зинперетворюючого фактора 2 (AПФ2), потенційно схильні до ризику інфікування SARS-CoV-2 [4, 10]. АПФ2, виступаючи рецептором коронавірусів SARS-CoV-2 та SARS-CoV, є ключовою ланкою ре­нін-ангіотензинової системи, що робить внесок у патофізіологію захворювань серцево-судинної, ендокринної, видільної систем. АПФ2, що в нормі діє як протеаза для розщеплення ангіотензину II, підтримує показники артеріального тиску, частоти серцевих скорочень й осмотичного тиску [9, 10]. Плейотропні ефекти гена АПФ2 актуалізують ана­ліз накопичених генетичних і епідеміологічних даних щодо SARS-CoV-2, COVID‑19 і мультифакто­ріальних патологій людини.

Отже, у пацієнтів із високим ризиком розви­тку серцево-судинних захворювань втрата AПФ2 в результаті інтерналізації рецепторів, викликаної SARS-CoV 2, загострить серцево-судинне захво­рювання (ССЗ).

Зниження експресії рецепторів АПФ2 в су­динній стінці сприяє розвитку ендотеліальної дисфункції й запалення, особливо при таких су­путніх захворюваннях, як атеросклероз і діабет. При розвитку ендотеліальної дисфункції відбу­вається порушення балансу вазоконстрикторних і вазодилатуючих факторів: ендотелій починає працювати на користь зменшення вазодилатації, а також провокує розвиток запальних процесів і тромбоутворення [4]. Зазвичай таке порушення роботи ендотелію супроводжується порушенням коагуляції, підвищенням рівня фібриногену, зни­женням процесів фібринолізу й антикоагуляції, при цьому також посилюється вивільнення інгі­бітора активатора плазміногену 1-го типу, фак­тора Віллебранда. Одним з основних медіаторів судинного ендотелію, який має вазодилатуючу дію, зменшує адгезію тромбоцитів і лейкоцитів, є оксид азоту (NO). NO здатний змінювати діа­метр судин різного калібру, забезпечує їх роз­ширення й поліпшення мікроциркуляції. При ендотеліальній дисфункції відбувається значне зниження продукції NO, що призводить до пе­реважання дії вазоконстрикторів, тромбоксану А2, серотоніну; крім того, значно посилюється адгезія тромбоцитів.

При пошкодженні ендотелію в результаті вірус­ного впливу на тканини легень відбувається зни­ження продукції NO внаслідок посиленого його руйнування через дію вільних радикалів, зни­ження доступності попередника NO — L-аргініну, ендотелій-залежної вазодилатації [4, 11]. L-аргінін є частково замінною амінокислотою, з якої під впливом NO-синтетази ендотелію про­дукується NO. Екзогенне надходження L-аргініну як субстрату для синтезу NO є патогенетично об­ґрунтованим шляхом зменшення проявів ендо­теліальної дисфункції.

Цитокіновий шторм через системне запа­лення та гіпоксичний стан (унаслідок гострого респіраторного дистрес-синдрому — ГРДС), які викликають підвищення рівня позаклітинного кальцію, що призводить до апоптозу міоцитів, також є можливим механізмом ушкодження. Крім того, у пацієнтів відзначається серцебиття через аритмію. Тип аритмій мінливий, а етіологія може бути багатофакторною, починаючи від гі­поксичного стану, викликаного ГРДС, і закінчуючи міокардитом. Також повідомлялося про пацієнтів зі зниженою фракцією викиду та збільшенням серця. Отже, усе зазначене вище необхідно роз­глядати як можливість подальшого довготрива­лого впливу COVID‑19 на серцево-судинну сис­тему в гострий період хвороби та при перебігу постковідного синдрому.

Поширеності неврологічних розладів у паці­єнтів із COVID‑19 присвячені також масштабніші дослідження, проведені в уражених пандемією Китаї та Франції. Було доведено, що в 36% осіб із коронавірусною інфекцією виявлені неврологічні симптоми. У більшості хворих вони були легки­ми, мали місце скарги на головний біль, запамо­рочення, рідше траплялися більш специфічні та тяжкі прояви, як-то втрата нюху чи смаку, м’язова слабкість, інсульти, судоми та галюцинації [12]. У разі тяжкого перебігу коронавірусної хвороби неврологічні симптоми спостерігалися в 46-84% випадків. До того ж були описані порушення сві­домості, рухових функцій і позної регуляції, дезорієнтація, неуважність, та виявлено, що вони зберігалися після одужання [13, 14].

Було висунуто припущення, що вірусна інвазія ЦНС SARS-CoV2 можлива за допомогою синапс- пов’язаного шляху, який є характерним для інших коронавірусів, таких як SARS-CoV, і може призвести до неврологічних ускладнень, включаючи атаксію, судоми, невралгію, втрату свідомості, гострі цереброваскулярні захворювання та ен­цефалопатію. Mao L. еt al. (2020) повідомили, що в 36,4% їх когорти були неврологічні прояви, причому у важких пацієнтів були гострі церебро­васкулярні захворювання, порушення свідомості та пошкодження скелетних м’язів [15].

Установлено, що коронавіруси HCoV є нейро­інвазивними та нейротропними і можуть спри­чиняти надмірну активацію імунної системи, частково беручи участь в активації автоімунних реакцій до нейронів мозку, та викликати ен­цефаліт у чутливих пацієнтів. Окрім того, було показано, що в мишачій центральній нервовій системі нейрони — основна мішень інфекції, яка призводила до їхньої дегенерації та подальшої загибелі. Доведено, що глікопротеїн (S) вірусної поверхні є важливим фактором нейродегенера­тивного процесу [16].

Протягом багатьох років дослідники вже були обізнані про несприятливий вплив соціальної ізо­ляції на психічне здоров’я, частоту органних пато­логій, таких як ішемічна хвороба серця та інсульт, і ризик смертності. Але COVID‑19 викликав най­більшу насильницьку ізоляцію в історії людства. Тому прогнозувати, яке значення це матиме для психічного здоров’я, надзвичайно важко [17-20].

Пандемія COVID‑19 викликала зростання рівня тривоги й депресії в суспільстві. Особи із пси­хічними розладами часто реагують на ситуацію хронічної фрустрації, депресивну налаштованість родичів та оточення, панічні настрої в суспіль­стві, що поширюються засобами масової інфор­мації, появою чи посиленням тривоги й страхів. Це може призвести до рецидивів і загострень психотичних захворювань, самоушкоджувальної та суїцидальної поведінки [21].

Пацієнти з підтвердженим діагнозом COVID‑19 часто мають такі симптоми, як співчуття й образа, самотність і безпорадність, депресія, неспокій і фобія, роздратування та недосипання. У деяких пацієнтів можуть бути напади паніки. Психологіч­ні дослідження в ізольованих відділеннях показа­ли, що в близько 48% пацієнтів із підтвердженим COVID‑19 при ранньому надходженні проявлявся психологічний стрес — у більшості випадків у ви­гляді емоційної реакції на стрес [22].

Окрім того, низка учених (Yao H., Chen J.H., Xu Y.F., 2020) висловили своє занепокоєння й дум­ку щодо впливу психічних розладів на зростан­ня поширення коронавірусного захворювання. Підвищену ймовірність зараження пов’язують із когнітивними порушеннями в дефектних хворих, недостатньою обізнаністю пацієнтів про ризик ін­фікування, нездатністю дотримуватися гігієнічних правил, браком зусиль щодо особистого захисту, а також скупченістю хворих у психіатричних від­діленнях та інтернатах [23].

Тобто, важливе місце в лікуванні постковідно­го синдрому посідають препарати, які впливають на ендотелій і ЦНС.

Одним із таких препаратів, здатних забезпе­чити спрямовану патогенетичну фармакотерапію постковідного синдрому, є Мілдрокард-Н (мель­доній — 3-(2,2,2-триметилгідразиній) пропіонат). Він є одним з оборотних інгібіторів гамма-бути­робетаїну в карнітин. Препарат знижує карнітин- залежний транспорт жирних кислот у мітохондрії м’язової тканини, зменшує інтенсивність пере­кисного окислення ліпідів і підвищує активність ендогенних антиоксидантів, нівелюючи наслідки окисного стресу; підвищує чутливість до інсулі­ну, змінює метаболізм глюкози і ліпідів. Спектр антиоксидантних ефектів мельдонію включає активацію природної антиоксидантної системи організму (ферменти супероксиддисмутази, ката­лази); інгібування вільнорадикального окислення ліпідів за рахунок зниження карнітин-залежного окислення жирних кислот і стимулювання утво­рення оксиду азоту шляхом підвищення кон­центрації гамма-бутиробетаїну й NO-залежного зв’язування вільних радикалів. Мілдрокард-Н діє і як блокатор, і як пастка вільних радикалів, що забезпечує максимальну повноту реалізації його антиоксидантної дії [1-8]. Раніше проведені клінічні дослідження продемонстрували, що у хворих похилого віку з різними формами хро­нічної цереброваскулярної патології мельдоній зменшував периферичний опір судин, усував вазоспазм, поліпшував когнітивні функції [1, 3, 8]. У хворих із цукровим діабетом 2-го типу ліку­вання мельдонієм дозволяло знизити дозу гіполі­підемічних і цукрознижувальних препаратів [15]. За даними досліджень, проведених у хворих з ар­теріальною гіпертензією, застосування мельдо­нію в поєднанні з базисною терапією сприяло зниженню рівня артеріального тиску, збільшен­ню числа осіб із цільовими рівнями АТ [9, 10]. У хворих зі стабільною стенокардією напруги (за даними міжнародних багатоцентрових ран­домізованих подвійних сліпих плацебо-контрольованих клінічних досліджень МІЛСС I, МІЛСС II) препарат у поєднанні зі стандартною терапією приводив до зменшення числа нападів стено­кардії, підвищував толерантність до фізичного навантаження, поліпшував якість життя [11, 13]. У дослідженнях за участю хворих із хронічною ІХС мельдоній приводив до збільшення фракції викиду лівого шлуночка, зменшення тиску в леге­невій артерії, нормалізації варіабельності ритму серця [1-9]. Однак, незважаючи на різноманіття цих досліджень, даних при комплексному аналізі впливу мельдонію на функціональний стан цен­тральної нервової та серцево-судинної систем не представлено.

Враховуючи те, що патогенетичним механіз­мом развитку постковідного синдрому є пору­шення енергетичного метаболізму, застосування енергокоригуючих препаратів є патогенетично зумовленим. Цей ефект досягається шляхом ви­користання сукцинатвмісних речовин, зокрема Нікомексу (етилметилгідроксипіридину сукци­нат). Також слід відмітити широкий спектр дії Ні­комексу, здатність інгібувати вільнорадикальне окислення ліпідів мембран та синтез тромбокса­ну А, лейкотрієнів, підвищувати активність фер­ментів, чинити гіполіпідемічну дію, знижувати інтенсивність ацидозу та активізувати метабо­лічні процеси (див. рис.).

Натепер доведено універсальність механіз­мів пошкодження нейронів при різних видах патологічних процесів, у тому числі й впливу етанолу. Кінцевою ланкою при запаленні, ішемії є порушення окисно-відновних процесів, мета­болізму та енергетичного забезпечення клітин. Сьогодні нейротрофічність, нейропротекція, нейропластичність і нейрогенез розглядаються як фундаментальні нейробіологічні процеси, які бе­руть участь у реалізації ендогенного захисту від патофізіологічних ушкоджувальних механізмів і стимулюванні ендогенного відновлення. Нейро­протекцію визначають як безперервну адаптацію нейрона до нових функціональних умов, як ключ до зменшення пошкоджень мозкової тканини, викликаних ішемією, вона діє на рівні молекуляр­ного каскаду, що зумовлює дисфункцію і смерть нейронів (Brown E.S., Gorman A.R., Hynan L.S., 2007).

Як було зазначено вище, постковідний син­дром — одна з основних причин летальності та стійкої втрати працездатності хворих. У клінічній практиці широко використовуються препарати, об’єднані в групу «нейропротектори». Цільовий вплив на ключові ланки процесів загибелі нервових клітин судинної, травматичної, токсичної та іншої етіології з групи нейропротекторів має цитиколін — природний ендогенний нуклеозид, що складається із цитидину і холіну, пов’язаних дифосфатним містком. Цитиколін бере участь у синтезі мембранних фосфоліпідів як проміжна ланка, він не тільки відновлює пошкоджені нейрональні мембрани, а також є донором холіну для синтезу ацетилхоліну (Plataras C., Taskiris S., Angelogianni P., 2000). Цитиколін також пригнічує синтез фосфоліпази А2, зменшуючи накопичення вільних жирних кислот, відновлює функціону­вання Na+/K+-АТФази, посилює активність анти­оксидантних систем, перешкоджає процесам окислювального стресу та апоптозу, позитивно впливає на холінергічну передачу, модулює до­фамін і глутаматергічну нейротрансмісію. Крім цього, цитиколін має виражений нейрорепара­тивний ефект, стимулюючи процеси нейро- та ангіогенезу (Secades J., 2011).

Утворення цитиколіну в мембранах нейронів і фосфоліпідів макросом є етапом, що лімітує швидкість у синтезі фосфатидилхоліну (лецити­ну). У цьому випадку цитиколін є донором холіну для синтезу ацетилхоліну й може обмежувати об’єм останнього. При окисленні утворюється бе­таїн — донор метильних груп (Шавловський О.А., 2012). Цитиколін є природним метаболітом біо­хімічних процесів в організмі й поєднує у своє­му спектрі нейромедіаторні і нейрометаболічні ефекти. Найважливішим із них є активація біосин­тезу мембранних фосфоліпідів нейронів мозку, насамперед фосфатидилхоліну. Когнітивні пору­шення є ключовим проявом постковідного син­дрому, що багато в чому визначає тяжкість стану хворих. На ранній стадії переважають помірні нейродинамічні порушення у вигляді сповільне­ності, аспонтанності, зниження працездатнос­ті, виснаження, ослаблення концентрації уваги. У деяких дослідженнях, присвячених діагностиці та принципам терапії когнітивних розладів при судинних захворюваннях головного мозку, по­дано обґрунтування призначення цитиколіну при помірних когнітивних розладах і деменції. Авто­рами робиться висновок, що позитивні ефекти цитиколіну впливають на всі етапи «ішемічного каскаду», а поєднання нейропротективного і нейрометаболічного впливу препарату зумовлює його здатність знижувати відкладення бета-амі­лоїду в головному мозку. При судинних захво­рюваннях головного мозку нерідко трапляється астенічний синдром у комплексі з іншими син­дромами. У низці проведених досліджень була показана висока ефективність цитиколіну (як у вигляді монотерапії, так і в комплексній терапії) при лікуванні пацієнтів із гострою та хронічною ішемією мозку й пов’язаних із ними астенічних станів (Шавловський О.А., 2013). Також була про­демонстрована ефективність терапії цитиколіном у пацієнтів із помірними когнітивними розлада­ми при гострому порушенні мозкового крово­обігу. Так, у пацієнтів, що приймали цитиколін, через 3 місяці було відзначено наростання сили в кінцівках, а через 6 місяців отримано достовір­не поліпшення показників за шкалами, які оціню­ють неврологічний дефіцит (регрес когнітивних порушень, емоційно-афективних і поведінкових розладів) (Путіліна М.В., 2009). Використання ци­тиколіну у відновлювальному періоді ішемічного інсульту у хворих із помірними когнітивними по­рушеннями (розлади пам’яті, уваги і мислення) приводило до поліпшення когнітивних функцій вже через 10 днів після початку терапії (Шахпа­ронова Н.В., Кадиків А.С., Кашина Е.М., 2011).

У низці проведених досліджень показана ви­сока ефективність цитиколіну в профілактиці й терапії помірних когнітивних розладів судинного генезу (Шавловський О.А., 2013). Застосування цитиколіну сприяє регресу когнітивних пору­шень, зменшує супутні емоційно-афективні та поведінкові розлади. Крім того, цитиколін здат­ний підсилювати дію інших лікарських засобів при лікуванні гострої цереброваскулярної пато­логії, у тому числі тромболітиків, антиагрегантів і нейротрофіків (Бойко А.М., Кабанов А.А., 2007).

Завдяки стабілізуючому впливу на мембрану цитиколін має протинабряковий ефект і попереджає розвиток набряку мозку, а шляхом приду­шення фосфоліпаз А1, А2, С-D зменшує утворення вільних радикалів і посилює антиоксидантні за­хисні системи. Вказані вище властивості препа­рату дозволяють рекомендувати цитиколін для включення в схему стандартної терапії пацієнтів із запамороченням центрального генезу судин­ної етіології (Petrova D., Maslarov D., Angelov I., Zekin D., 2012). Ефективність нейропротекції з ви­користанням цитиколіну продовжує активно ви­вчатися як в експериментальній, так і клінічній практиці. На сьогодні цитиколін — єдиний із нейропротекторів, який входить до європейських рекомендацій щодо лікування інсульту (ESO).

У висновку слід зазначити, що на ринку України представлені препарати компанії Nikopharm, а саме Нікомекс (етилметилгідроксипіридину сукцинат), Мілдрокард-Н (мельдоній) і Фармак­сон (цитиколін), властивості яких мають можли­вість допомогти в рутинній клінічній практиці для полегшення симптомів постковідного синдрому, пов’язаних із підвищеною активністю симпатич­ної нервової системи та ендотеліальною дис­функцією.

1. Chen Y. Emergingcoronaviruses: Genomestructure, replication, andpathogenesis // J. Med. Virol. — 2020. — Vol. 92. — P. 418-423.

2. World Health Organisation. WHO Response in Countries [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.who.int/emergencies/diseases/ novel-coronavirus‑2019/donate/who-response-in-countries. Accessed 4. — May, 2020.

3. Aghagoli G., Gallo Marin B., Soliman L.B., Sellke F.W. Cardiac involvement in COVID‑19 patients: Risk factors, predictors, and complications: A review // J. Card. Surg. — 2020, Jun. — Vol. 35 (6). — P. 1302-1305. doi: 10.1111/jocs.14538. Режим доступу: https://doi.org/10.1111/jocs.14538

4. Кобилянський Ю.Ю. Особенности патогенеза коронавирусной инфекции и перспективные направления терапии [Електронний ре­сурс]. — Режим доступу: https://health-ua.com/article/60327-osobennosti-patogeneza-koronavirusnoj-infektcii-iperspektivnye-n...

5. Long B., Brady W.J., Koyfman A., Gottlieb M. Cardiovascular complications in COVID‑19 // Am. J. Emerg. Med. — 2020. — Vol. 38 (7). — P. 1504- 1507. doi:10.1016/j.ajem.2020.04.048https://bestpractice.bmj.com/topics/en-gb/3000201.

6. NICE, the Scottish Intercollegiate Guidelines Network (SIGN) and the Royal College of General Practitioners (RCGP) have today (30 October 2020) given more details about the forthcoming guideline on post-COVID syndrome. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.nice.org. uk/news/article/nice-sign-and-rcgp-set-out-further-details-about-the-uk-guideline-on-management-of-the-long-term-effects-of-covid‑19

7. Post-COVID Syndrome: What Should You Do If You Have Lingering COVID‑19 Symptoms? [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https:// www.houstonmethodist.org/blog/articles/2020/nov/post-covid-syndrome-what-should-you-do-if-you-have-l...

8. NICE, SIGN and RCGP set out further details about the UK guideline on management of the long-term effects of COVID‑19. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.nice.org.uk/news/article/nice-sign-and-rcgp-set-out-further-details-about-the-uk-guideli...

9. South A.M., Diz D.I., Chappell M.C. COVID‑19, ACE2, and the cardiovascularc onsequences // Am. J. Physiol. Heart Circ. Physiol. Published. — 2020. — Vol. 318, No 5. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://doi.org/10.1152/ajpheart.00217.2020

10. Корекція ендотеліальної дисфункції при ішемічній хворобі серця в поєднанні з цукровим діабетом / Н.В. Снігир [та ін.] // Ліки України. — 2016, № 3. — С. 53-56.

11. Mao L., Jin H., Wang M., Hu Y., Chen S., He Q. et al. Neurologic manifestations of hospitalized patients with coronavirus disease. — 2019 in Wuhan, China // JAMA, Neurology. — 2020.

12. Helms J., Kremer S., Merdji H., Clere-Jehl R., Schenck M., Kummerlen C. et al. Neurologic features in severe SARS-CoV-2 infection // N. Engl. J. Med. — 2020. — Vol. 382. — P. 2268-2270. doi: 10.1056/NEJMc2008597.

13. Марценковський І.А., Марценковська І.І., Здорик І.Ф. Проблеми охорони психічного здоров’я, зумовлені пандемією COVID‑19. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://health-ua.com/article/60141-problemi-ohoroni-psihchnogo-zdorovya — zumovlen-pandemyu-COVID19

14. Desforges M., LeCoupanec A., Brison É., Meessen-Pinard M., Talbot P.J. Neuroinvasive and neurotropic human respiratory coronaviruses: potential neurovirulent agents in humans // In Infectious Diseasesand Nano medicine I. — 2014. — Р. 75-96. Режим доступу: https://health-ua.com/ article/60141-problemi-ohoroni-psihchnogo-zdorovya — zumovlen-pandemyu-COVID19

15. Valtorta N.K., Kanaan M., Gilbody S., Ronzi S., Hanratty B. Loneliness and social isolation as risk factors for coronary heart disease and stroke: systematic review and meta-analysis of longitudinal observational studies // Heart. — 2016. — Vol. 102 (13). — Р. 1009-1016.

16. Holt-Lunstad J., Smith T.B., Baker M., Harris T., Stephenson D. Loneliness and social isolation as risk factors for mortality: a meta-analytic review // Perspectives on Psychological Science. — 2015. — Vol. 10 (2). — Р. 227-237.

17. Brooks S.K., Webster R.K., Smith L.E. et al. The psychological impact of quarantine and how to reduce it: rapid review of the evidence // Lancet. — 2020. — Vol. 395 (10227). — Р. 912-920. doi:10.1016/S0140-6736(20)30460-8.

18. Yao H., Chen J.H., Xu Y.F. Patients with mental health disorders in the COVID‑19 epidemic // Lancet Psychiatry. — 2020. — Vol. 7 (4). — Р. e21. doi:10.1016/S2215-0366(20)30090-0